Томас Óтвей був драматургом у період реставрації, під час правління Чарльза II. Хоча будь-який вихований та породистий англієць знайомий з його п'єсами, за межами Британії він відомий не своєю епістолярною спадщиною, а трагічними обставинами смерті.

Óтвей покохав акторку Елізабет Беррі, з якою він познайомився на одній з численних вистав його власних п'єс, де вона зазвичай грала куртизанок. Беррі фліртувала з Óтвейем, але відмовлялася піти з ним на побачення. У Беррі був коханец--придворний поет Джон Вілмот. Вілмот насолоджувався життям, складав вірші виключно заради розваг і володів маленькою хатинкою з невеличким клаптиком землі:

Беррі не хотіла втрачати заможного коханця, тому всі палкі намагання невдатного Óтвея були марними.

Пригнічений Óтвей впав у депресію і записався солдатом у спеціальній англійський полк за кордоном, який допомагав Голландії захищатися від французів. Коли Чарльз II припинив фінансування англійських військ у Голландії, Óтвей повернувся до Лондону за свій кошт, ще більш пригнічений і нещасний.

Його п'єси втратили популярність і він впав у страшенні злидні. Одного дня він пішов до Тауєр-Хілу (тогочасного місця Лондонських публічних страт) просити милостиню. Перехожий, дізнавшись хто він такий, дав йому 1 гінею, з якою Óтвей помчав до найближчої пекарні. Він почав їсти з такою швидкістю, що подавився хлібом і помер.

У його смерті деякі історики звинувачували непрямим чином Чарльза II, який ліберально роздавав гроші всіляким пройдисвітам, але проігнорував Óтвея, жахлива ситуація якого йому була добре відома.